Свідки з пекла: біженці від ІДІЛ розповідають свої історії

Іракські біженці і далі покидають райони, що перебувають під контролем ІДІЛ. Протягом останніх 2 днів понад тисячу осіб перетнули кордон на північному сході Сирії, де перебувають курдські сили безпеки. У цих районах відносно спокійно і безпечно.

Фатімі Ібрагім Халаф разом з дітьми пощастило, їм вдалося вирватися з пекла:

“Ми втомилися від постійних обстрілів і від бойовиків ІДІЛ. Вони забирають все, що хочуть. Якщо їм трапляється вантажівка з цигарками – забирають сигарети, якщо машина з людьми – забирають машину. Вони розтягнули всі державні гроші, і тепер забирають гроші у звичайних жителів, як податок. Людям скоро нічого буде їсти, а допомоги чекати нізвідки”.

Табір Аль-Хавл вже ледь може вмістити утікачів від ІДІЛ. Люди покидають свої будинки, і тисячами, часто пішки, прибувають до табору.

Халед Халас Інат подолав десятки кілометрів, перш, ніж дістався сюди разом з дітьми:

“Ми пройшли тяжкий шлях. Ми втомилися. Мало того, що це дуже далеко, і всі втомилися, нам довелося заплатити провідникам, щоб опинитися тут, в безпеці”.

Люди втікають і з міста Таль-Афар, розташованого на заході Мосула, де як і раніше керують джихадисти.

А далі на заході, недалеко від сирійського Алеппо, розташований ще один табір біженців – Зафіра.

Ельхам Салех вже протягом року живе в цьому будинку разом зі своєю сім‘єю. У неї невеликий бізнес – рослинні губки. Вона продає їх по 9 центів за штуку. Як і багатьом іншим сирійцям, їй довелося заплатити 280 євро, щоб втекти зі своїм сином від бойовиків ІДІЛ:

“Я була заміжня, наша сім‘я жила в Дейр-Хафері. Коли мій чоловік приєднався до ІДІЛ, я вирішила втекти від нього. Там, звідки я, з жінками особливо не панькалися, ми жили за законами шаріату і повинні були покривати свої обличчя”.

Самія аль-Мусса – ще одна сирійська біженка, яка вирвалася з тенет джихадистів. З 6-ма дітьми їй дивом вдалося втекти, після того, як її чоловік Абдул-Фаттах, директор місцевої школи, був страчений. Бойовики відрубали йому голову на очах рідного брата:

“Пізно ввечері ми всі були вдома і почули, як біля воріт зупинилася машина. З вікна визирнув чоловік і покликав мого чоловіка. Той запитав, куди вони прямують. “Не твоє діло! “, – відповіли ті. Він сів до них в машину, і з тих пір я його не бачила.

Три місяці його протримали в ямі. Перед стратою він сказав бойовикам, що ті не мають жодного стосунку до ісламу. Що у них взагалі немає віри. Тоді вони звинуватили його в зраді, сказали, що він працює на уряд і передає їм координати військових об‘єктів”.

За останній місяць для тисяч сімей страшний сон під назвою ІДІЛ нарешті закінчився – хоч і в тимчасових таборах для біженців.