Іран: мирний атом чи квітуча економіка?
- 10 years ago
Рік переговорів минув. Кінцевий термін підписання історичної угоди щодо іранської ядерної програми завершується у понеділок. Шістка міжнародних перемовників – Китай, США, Франція, Росія, Британія та Німеччина – мають кілька днів, щоб узгодити кінцевий зміст документу з Іраном. Це може стати великою перемогою міжнародної громади у боротьбі проти нагромадження Тегераном ядерного матеріалу, але цей шлях ще не завершено.
Останні координаційні зустрічі відбулися у Відні. Туди приїхали голови МЗС країн учасниць переговорного процесу.
А розпочався він 12 років тому, коли Іран оголосив про початок ядерної програми і будівництва нових заводів. В МАГАТЕ одразу виникли підозри, що збагачення урану на цих підприємствах може стати початком створення ядерної зброї в країні. Найбільшу тривогу здійняли США.
В грудні 2003 року Іран погодився підписати додатковий протокол до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Згідно з ним, в країну мали без перешкод допустити міжнародних спостерігачів. Згодом МАГАТЕ заявила, що перевірки не здійснюються належним чином. Суперечки тривали аж поки до влади у 2005 році не прийшов президент Махмуд Ахмадінеджад.
В ООН він захищав право Ірану на розвиток цивільної ядерної програми, що дійсно є частиною Договіру про нерозповсюдження ядерної зброї. Але Ахмадінеджад вибрав жорстку лінію, запустив програму зі збагачення урану і вступив в протиборство з МАГАТЕ. В результаті, проти країни ввели санкції.
Протягом 8 років сторони конфлікту марно намагалися відновити перемовини. Їхні позиції не мінялися. Аж поки в 2013 році до влади не прийшов новий очільник Хасан Рохані. Тоді у кінці тунелю з‘явилося світло та готовність вирішувати проблеми.
Намір досягнути угоди є серйозним і, без сумніву, змінить взаємини не лише Ірану зі світовими лідерами, а й в регіоні. Зокрема, вже корисною виявилася співпраця Ірану з Заходом у боротьбі проти ІДІЛ в Сирії та Іраку.
Це був політичний прорив, але в переговорному процесі щодо іранського атому вимоги сторін не змінилися.
Іран хоче залишити за собою право збагачувати уран. Інші перемовники прагнуть, щоб країна зупинила цей процес і не накопичувала ядерний матеріал, придатний для виготовлення зброї масового ураження.
Це протистояння базується на недовірі сторін і має яскраве політичне забарвлення. Відміна санкцій, а отже майбутнє іранської економіки та довіра до Рохані, напряму залежать від цієї угоди.
Останні координаційні зустрічі відбулися у Відні. Туди приїхали голови МЗС країн учасниць переговорного процесу.
А розпочався він 12 років тому, коли Іран оголосив про початок ядерної програми і будівництва нових заводів. В МАГАТЕ одразу виникли підозри, що збагачення урану на цих підприємствах може стати початком створення ядерної зброї в країні. Найбільшу тривогу здійняли США.
В грудні 2003 року Іран погодився підписати додатковий протокол до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Згідно з ним, в країну мали без перешкод допустити міжнародних спостерігачів. Згодом МАГАТЕ заявила, що перевірки не здійснюються належним чином. Суперечки тривали аж поки до влади у 2005 році не прийшов президент Махмуд Ахмадінеджад.
В ООН він захищав право Ірану на розвиток цивільної ядерної програми, що дійсно є частиною Договіру про нерозповсюдження ядерної зброї. Але Ахмадінеджад вибрав жорстку лінію, запустив програму зі збагачення урану і вступив в протиборство з МАГАТЕ. В результаті, проти країни ввели санкції.
Протягом 8 років сторони конфлікту марно намагалися відновити перемовини. Їхні позиції не мінялися. Аж поки в 2013 році до влади не прийшов новий очільник Хасан Рохані. Тоді у кінці тунелю з‘явилося світло та готовність вирішувати проблеми.
Намір досягнути угоди є серйозним і, без сумніву, змінить взаємини не лише Ірану зі світовими лідерами, а й в регіоні. Зокрема, вже корисною виявилася співпраця Ірану з Заходом у боротьбі проти ІДІЛ в Сирії та Іраку.
Це був політичний прорив, але в переговорному процесі щодо іранського атому вимоги сторін не змінилися.
Іран хоче залишити за собою право збагачувати уран. Інші перемовники прагнуть, щоб країна зупинила цей процес і не накопичувала ядерний матеріал, придатний для виготовлення зброї масового ураження.
Це протистояння базується на недовірі сторін і має яскраве політичне забарвлення. Відміна санкцій, а отже майбутнє іранської економіки та довіра до Рохані, напряму залежать від цієї угоди.