Як німці за одну ніч "знесли" Берлінську стіну, очима журналістів
4 листопада 1989 року, за 5 днів до падіння Берлінського муру, на Александрплац в східному Берліні відбулася найбільша в історії НДР демонстрація з вимогами політичних реформ та громадянських свобод. Її відвідали від півмільйона до мільйона людей. Ця ніч стала одним з поворотних моментів у мирній революції, що призвела до возз‘єднання двох Німеччин.
Вже 9 листопада один з керівників Соціалістичної єдиної партії Німеччини Ґюнтер Шабовскі на прес-конференції, між іншим, оголосив про вільні правила виїзду за кордон для громадян НДР.
Той історичний вечір 9 листопада пригадує колишній німецький журналіст Йохен Шпренцель:
“Я готувався до ефіру, вже був загримований, світло було виставлено. І раптом редактор мені каже: “Будь готовий. Берлінську стіну відкрито.” Момпер, тодішній мер Берліна, прийшов у студію. Після того вони показали заяву Шабовскі, той знаменитий момент, коли він оголосив про право вільного виїзду. Я був повністю приголомшений. Адже ми мали весь вечір спланований наперед. Ми не могли уявити, що щось настільки важливе може трапитися. Ці півгодини, ця програма були миттєвою імпровізацією після заяви Шабовскі.
Ця подія була важлива і для маленьких дітей, і для мене, і для усіх берлінців. Це була найголовніша мить у моїй кар‘єрі!”
Новина про нові правила пересування у мить призвела до падіння стіни: тисячі німців та журналісти одразу кинулися до прикордонних пунктів. Ближче до півночі натиск людей настільки посилився, що прикордонники, не отримавши жодних вказівок, підняли шлагбауми на мості Безебрюкке та на інших прикордонних переходах у Берліні. Десятки тисяч східних німців без жодного контрою пройшли у західний Берлін. Відтак, німецько-німецького кордону не стало.
Вячеслав Мостовой, кореспондент радянського телебачення в Берліні в 1989 році, пригадує.
“Це дійсно відбулося наприкінці прес-конференції. Він розповів про поточні питання і лише наприкінці зазначив: а ще, до речі, сьогодні було ухвалено рішення ось про це. Тієї миті у залі стало тихо. Хтось в кінці залу підскочив і вибіг. Це були, здається, двоє західнонімецьких колег. Це було несподіванкою для нас, з огляду на принципи тодішньої політики”.
Вячеслав Мостовой пригадує, що працювати у Східній Німеччині до цих революційних подій доводилося під пильним контролем спецслужб:
“До мене приїжджав мій колега з молодіжної редакції Алєксандр Масляков, відомий “ка-ве-енщик”. Ми хотіли зняти якісь кадри для його програми. Ми вийшли разом з моїм оператором до Бранденбурзьких воріт, дістали камеру і почали знімати. На лавці на бульварі Унтер-ден-Лінден сиділи кілька людей. Двоє підійшли до нас і сказали: “У вас є дозвіл на ці зйомки?” Ми відповіли, що нема. Тоді вони відповіли: “Якщо ви не узгодили це з відповідними інстанціями, то, вибачте, знімати тут не дозволено”. Масляков був дуже здивований.”
Після 9 листопада у Берліні панувало свято та ейфорія. Ресторани безкоштовно обслуговували людей. У наступні місяці з‘являлося все більше переходів, в грудні відкрили Бранденбурзькі ворота. Далі з червня по листопад 1990 року було знесено стіну в межах міста.
“Я був за кермом. У машині був люк. Оператор встав і знімав. Це була незабутня сцена. Народ, який стояв уздовж всієї траси, аплодував нам і кричав “Ура!”, тому що тоді вже було все одно, хто їде. У нас був спеціальний номер журналістський, але люди були у такому захваті, що всім, хто проїжджав в один чи інший бік, аплодували і вигукували “Ура!” Були сльози і так далі.”
“За два дні до того я зламав ногу під час бігу. Тож я прийшов на милицях і з гіпсом на нозі, щоб вести ту передачу. Це було нелегко. Дякувати Богові, я міг сидіти, і загіпсовану ногу не було видно. Я повернувся додому і попросив дружину швиденько увімкнути телевізор. А вона мені відповіла, що, мовляв, ніякого телебачення, і що ми підемо до кордону. На милицях, чи без, але ми повинні туди іти. Це було правильним рішенням. Тієї ночі було гаряче в Берліні, наче в годину пік. Було безліч людей. Це був наче карнавал по обидва боки. Люди танцювали на стіні. Це було неймовірно. Навіть через 25 років важко описати, що то було”, – пригадує Йохен Шпренцель.
Вже 9 листопада один з керівників Соціалістичної єдиної партії Німеччини Ґюнтер Шабовскі на прес-конференції, між іншим, оголосив про вільні правила виїзду за кордон для громадян НДР.
Той історичний вечір 9 листопада пригадує колишній німецький журналіст Йохен Шпренцель:
“Я готувався до ефіру, вже був загримований, світло було виставлено. І раптом редактор мені каже: “Будь готовий. Берлінську стіну відкрито.” Момпер, тодішній мер Берліна, прийшов у студію. Після того вони показали заяву Шабовскі, той знаменитий момент, коли він оголосив про право вільного виїзду. Я був повністю приголомшений. Адже ми мали весь вечір спланований наперед. Ми не могли уявити, що щось настільки важливе може трапитися. Ці півгодини, ця програма були миттєвою імпровізацією після заяви Шабовскі.
Ця подія була важлива і для маленьких дітей, і для мене, і для усіх берлінців. Це була найголовніша мить у моїй кар‘єрі!”
Новина про нові правила пересування у мить призвела до падіння стіни: тисячі німців та журналісти одразу кинулися до прикордонних пунктів. Ближче до півночі натиск людей настільки посилився, що прикордонники, не отримавши жодних вказівок, підняли шлагбауми на мості Безебрюкке та на інших прикордонних переходах у Берліні. Десятки тисяч східних німців без жодного контрою пройшли у західний Берлін. Відтак, німецько-німецького кордону не стало.
Вячеслав Мостовой, кореспондент радянського телебачення в Берліні в 1989 році, пригадує.
“Це дійсно відбулося наприкінці прес-конференції. Він розповів про поточні питання і лише наприкінці зазначив: а ще, до речі, сьогодні було ухвалено рішення ось про це. Тієї миті у залі стало тихо. Хтось в кінці залу підскочив і вибіг. Це були, здається, двоє західнонімецьких колег. Це було несподіванкою для нас, з огляду на принципи тодішньої політики”.
Вячеслав Мостовой пригадує, що працювати у Східній Німеччині до цих революційних подій доводилося під пильним контролем спецслужб:
“До мене приїжджав мій колега з молодіжної редакції Алєксандр Масляков, відомий “ка-ве-енщик”. Ми хотіли зняти якісь кадри для його програми. Ми вийшли разом з моїм оператором до Бранденбурзьких воріт, дістали камеру і почали знімати. На лавці на бульварі Унтер-ден-Лінден сиділи кілька людей. Двоє підійшли до нас і сказали: “У вас є дозвіл на ці зйомки?” Ми відповіли, що нема. Тоді вони відповіли: “Якщо ви не узгодили це з відповідними інстанціями, то, вибачте, знімати тут не дозволено”. Масляков був дуже здивований.”
Після 9 листопада у Берліні панувало свято та ейфорія. Ресторани безкоштовно обслуговували людей. У наступні місяці з‘являлося все більше переходів, в грудні відкрили Бранденбурзькі ворота. Далі з червня по листопад 1990 року було знесено стіну в межах міста.
“Я був за кермом. У машині був люк. Оператор встав і знімав. Це була незабутня сцена. Народ, який стояв уздовж всієї траси, аплодував нам і кричав “Ура!”, тому що тоді вже було все одно, хто їде. У нас був спеціальний номер журналістський, але люди були у такому захваті, що всім, хто проїжджав в один чи інший бік, аплодували і вигукували “Ура!” Були сльози і так далі.”
“За два дні до того я зламав ногу під час бігу. Тож я прийшов на милицях і з гіпсом на нозі, щоб вести ту передачу. Це було нелегко. Дякувати Богові, я міг сидіти, і загіпсовану ногу не було видно. Я повернувся додому і попросив дружину швиденько увімкнути телевізор. А вона мені відповіла, що, мовляв, ніякого телебачення, і що ми підемо до кордону. На милицях, чи без, але ми повинні туди іти. Це було правильним рішенням. Тієї ночі було гаряче в Берліні, наче в годину пік. Було безліч людей. Це був наче карнавал по обидва боки. Люди танцювали на стіні. Це було неймовірно. Навіть через 25 років важко описати, що то було”, – пригадує Йохен Шпренцель.